Соціокультурні аспекти сучасного етапу української модернізації
К 44Кислюк, Костянтин Володимирович | |
| Соціокультурні аспекти сучасного етапу української модернізації [Текст] / К. В. Кислюк // Вісник Маріупольського державного університету. Сер., Філософія, культурологія, соціологія Том Вип. № 15 С. 28-37 (2018) | |
| УДК 316.422 | |
| Анотація: У статті розглянуто соціокультурні особливості сучасного етапу модернізаційних перетворень в Україні у хронологічних межах 2013/2014–2017/2018 рр. Визначено, що їх парадоксальність полягає не в їх найбільшому прогресі за всі роки незалежності, а в різкому збільшенні різноспрямованості суспільних перетворень: а) "пост"(модернізаційних), які є сучасним напрямом модернізації, переходом від індустріального до постіндустріального суспільства; б) "де"(модернізаційних), спрямованих на повернення до архаїчних, домодерних, структур; в) "ре"(модернізаційних), спрямованих на відновлення структур модерніті. Розглядуваний період відзначився переважанням (пост)модернізаційних процесів у політичній площині, які трансформували політичну систему ІІ Української республіки до режиму "м’якої патрімональності". Натомість, у соціально-економічній сфері постмодернізаційний тренд 1990–2000-х рр. змінили (де)модернізаційні тенденції – випереджального заміщення модерних секторів (передусім, промисловості) не стільки інноваційними укладами (ІТ-індустрія, альтернативна енергетика), скільки доіндустріальними (сільське господарство). У сфері культури провідними виявилися (ре)модернізаційні процеси цілеспрямованого формування україноцентричного мовно- культурного простору в системі патронованих державою культурних політик. Насправді, їх слід визначати як прогресивні, оскільки вони замінюють ситуацію культурного палімпсесту 2010-х рр. і осучаснюють ідеологічний підмурівок ІІ Української республіки, хоча креативного прориву в оновленні вітчизняного культурного коду ці процеси за своєю суттю забезпечити не можуть. У своїй сукупності зміни в політиці, економіці та культурі 2013/2014–2017/2018 рр. радше звужують, ніж розширюють напрацьований попередніми модернізаційними змінами модерний базис українського суспільства XVII–ХХ ст., хоча останній продовжує домінувати у його ціннісному універсумі. За великим рахунком, це є свідченням залучення України до сучасної стадії модернізації як переходу від індустріального до постіндустріального суспільства. Проте, в поточній часовій перспективі суспільна система опиняється у відкритому, неврівноваженому стані, який поки що лише тимчасово стабілізується у ситуативних конфігураціях, і який легко може зміститися у своєму русі в радикально протилежні сторони. | |